ВІРНІСТЬ ОТЧІЙ ЗЕМЛІ: ЛИЦАР ДУХУ - ОЛЕКСІЙ ОПАНАСЮК ( ДО 85-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)

 

Біографія

Народився в селі Дубрівка Брусилівського району Житомирської області 29 березня 1936 року у великій селянській родині.

Закінчив початкову школу в Дубрівці, семирічку в Хомутці… Щоліта працював у колгоспі, аби щось заробити. Літературне життя розпочав ще в шкільному віці, дописуючи до місцевої газети «Колгоспна правда» етюди, новелета, оповідки. Одночасно у 8-му класі він пішов працювати їздовим, бо сім'я дуже голодувала.

Трудову діяльність Олексій Євменович розпочав завідувачем сільським клубом в рідному селі, потім був обраний другим секретарем Брусилівського райкому комсомолу. У 1957 році перейшов на роботу до редакції газети «Колгоспна правда». Згодом поступив на факультет журналістики в Київському університеті. Публікувався в журналах «Зміна», «Дніпро», «Вітчизна». На молодого новеліста звернули увагу Максим Тадейович Рильський і Олесь Терентійович Гончар. Збірник молодих авторів «Щасливої дороги» (1962) з прозовими творами Опанасюка вийшов з передмовою Максима Рильського.

Після навчання повертається на Житомирщину, де працював літпрацівником обласної газети «Радянська Житомирщина», редактором районної газети «Зоря комунізму», обласної «Комсомольська зірка», начальником редакційно-видавничого відділу Житомирського обласного поліграфічного видавництва.

З 1980 до 2003 року очолював Житомирську обласну організацію Національної спілки письменників України. Окрім цього був членом Української Ради Миру, заступником голови Всеукраїнського товариства Івана Огієнка і обласної ради Конгресу Української інтелігенції, кілька років — курінний отаман Житомирського Козацького коша. Опанасюк стояв біля витоків екологічного товариства культурно-освітніх об'єднань обласного товариства української мови «Просвіта».

Займався дослідницькою та літературною діяльністю. Був ініціатором запровадження премії імені Огієнка, яку з 1995 року отримали понад 110 діячів літератури, культури, мистецтва й науки. Активно пропагував українське слово і національну ідею культурного відродження нашого народу та утвердження державності України.

Помер 1 червня 2011 року.

Літературна творчість

В 1975 році вийшла художньо-документальна повість Опанасюка «Копище» — розповідь про село, спалене разом з людьми за опір німцям в роки німецько-радянської війни. Темі війни присвячена повість «Кров і фата» про героїв Малинського підпілля, «Спитай у беріз при долині» про захисників Коростеньського укріпрайону, «Четверо вийшли в дорогу» про юних підпільників з села Альбінівка, що під Житомиром, «Жайворонова кладка» про трагедію 1943 року поліського села.

Повість «Зникали у відомому напрямку» (1990) — документальний твір про голодомор і більшовицький терор на Житомирщині. На її сторінках письменник досліджує долі безневинно репресованих поліщуків, які потрапили під страшний прес сталінського беззаконня.

«Трійця з передпілля Києва» (1999) — есей присвячений життєвим та мистецьким шляхам трьох велетнів українського духу, які зросли на Київсько-Волинській землі — Івану Огієнку, Максиму Рильському та Борису Тену. Олексій Опанасюк показує як перепліталися їх шляхи, як підтримували один одного світочі національної ідеї у важких випробуваннях 20 століття. Головна ідея твору — це Україна, її культура, воля та державність.

Останній твір письменника «Чи затишно пані провінції в Житомирі» (2001) — збірка публіцистики автора різних років, а також документів, протоколів, рішень, постанов, листів, що відображають творче життя Житомирської обласної письменницької організації за 35 років її існування.